Запитання - відповідь

Фахівцями аудиторської фірми надаються зрозумілі відповіді навіть на складні запитання.

Можливо бажаєте задати своє питаня?

Підпункт 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України передбачає, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних, зокрема, у нерезидентів (у тому числі пов'язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу; нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту "г" підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Цим же підпунктом передбачено, що його вимоги не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.

При цьому якщо ціна придбання товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг перевищує їх ціну, визначену за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, коригування фінансового результату до оподаткування здійснюється на розмір різниці між вартістю придбання та вартістю, визначеною виходячи з рівня ціни, визначеної за принципом "витягнутої руки".

У своїй індивідуальній податковій консультації від 11.12.2017р. № 2924/6/99-99-15-02-02-15/ІПК Державна фіскальна служба України вказала якщо витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у нерезидента із переліку підтверджується за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу, у т. ч. у разі, якщо така операція підпадає під визначення контрольованої, то платник має право не коригувати фінансовий результат до оподаткування відповідно до пп. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу лише за підсумками звітного року.

При цьому такий платник коригує фінансовий результат до оподаткування у податковій звітності за підсумками звітних періодів такого звітного року (I кв., півріччя, 9 місяців) на суму 30 відсотків вартості таких товарів.

Обґрунтування, що операція не є контрольованою та сума витрат підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу, надається зазначеним вище платником на запит контролюючого органу під час проведення документальної перевірки за звітний період, за підсумками якого платником податку прийнято рішення про незбільшення фінансового результату.

З твердженням фіскального органу аудиторська фірма не погоджується, виходячи з наступного.

Якщо проаналізувати інші норми п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України, то виявляється, що пп.140.5.1 та пп.140.5.2 містять вказівку на те, що їх норми застосовуються за результатами податкового (звітного) року.

У пп.140.5.4 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України, на який Ви покликаєтеся у запиті, такого правила немає.

Отже підприємство може щокварталу здійснювати економічний аналіз для підтвердження суми витрат за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу.

У відповідності до пп.39.1.4 ст.39 ПКУ встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" проводиться за методами, визначеними пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств.

Тобто підприємству потрібно використовувати для аналізу та обчислень методи встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки", що передбачені пп. 39.3.1 ст.39 ПКУ.

Стосовно обсягу документів, які необхідно мати для доведення того, що ціна придбання товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг не перевищує ціну, визначену за принципом "витягнутої руки", то він буде, звичайно, меншим від обсягу документації, яка складається за рік для звіту по трансфертному ціноутворенню (орієнтовно обсяг можна оцінити в 60% від повного обсягу документації по трансфертному ціноутворенню).

Разом з тим, обсяг необхідної документації для аналізу дуже індивідуальний і стосується багатьох факторів, які впливають на ціноутворення.

Торгові агенти, які у свій робочий час, поєднують функцію водія, експедитора та маркетолога і здійснюють поїздки по заздалегідь спланованому маршруту на постійній та регулярній основі.

Складність полягає у визначенні категорії таких працівників:
    — це працівники, робота яких має пересувний характер,
    — працівники, робота яких має роз’їзний характер,
    — працівники, робота яких постійно проводиться в дорозі.

Законодавством України не визначено терміни «роз'їзний характер робіт», «пересувний характер робіт», «робота, що постійно проводиться в дорозі».

Державні органи дозволяють керуватися «Положенням про виплату надбавок, пов'язаних з пересувним і роз'їзним характером робіт у будівництві», затвердженим постановою Держкомпраці і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89р. № 169/10-87 (далі – Положення № 169), яке є чинним на даний час нормативним документом, що визначає поняття, про які Ви запитуєте.

Про це йдеться, зокрема, у листах Мінпраці від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06 та від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06, листі Мінсоцполітики від 15.11.2013р. № 491/13/116-13.

По-перше. Пунктом 1 Положення 169 передбачено, що надбавка за пересувний характер роботи встановлюється з метою компенсації підвищених витрат, пов'язаних з частотою передислокації організації (переміщенням працівників) або відірваністю від постійного місця проживання.

Отже, роботи мають характеризуватися одною із таких ознак: 1) часта передислокація підприємства в цілому і, як наслідок, переміщення працівників; 2) відірваністю від постійного місця проживання працівників.

Як видно із запитання, перша ознака відсутня. Друга означає неможливість працівників після робочого дня повернутися додому внаслідок значної відстані. Оскільки і друга ознака відсутня (поїздки лише по певній області), то на нашу думку надбавка за пересувний характер роботи в даному випадку недоречна.

По-друге. Пункт 2 Положення 169 вказує, що надбавка за роз'їзний характер роботи встановлюється працівникам, що виконують роботи на об'єктах, розміщених на значній відстані від місця розташування організації, у зв'язку з поїздками у неробочий час від місця знаходження підприємства до місця роботи на об'єкті та у зворотному напрямку.

Пункт 13 Постанови вказує, що у випадках, коли поїздки у неробочий час від місця знаходження будівельної організації чи збірного пункту до місця роботи на об’єкті і назад за день складають не менше трьох годин, надбавка за роз’їзний характер робіт встановлюється в розмірі до 20% місячної тарифної ставки (окладу), а не менше двох годин – до 15% місячної тарифної ставки (окладу) без врахування коефіцієнтів та доплат.

Отже, роз'їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв'язку з поїздками у неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об'єкті й назад, що складає не менше 2-х годин в день.

Це означає, якщо працівник відповідно до посадової інструкції чи колективного договору постійно працює поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу, то таку роботу не можна розглядати як роботу, що має роз’їзний характер. У такому разі окремі поїздки працівника слід вважати відрядженням.

Якщо ж робота, пов’язана з поїздками на значні відстані та поверненням до місця роботи в неробочий час, має постійний характер, роботодавець має право встановити такому працівнику роз’їзний характер роботи, якщо затрачений неробочий час становить не менше двох годин.

З цього приводу висловилося і Мінпраці, яке вказало, що поїздки в межах робочого часу не дають підстав відносити таку роботу до роз'їзної. Такі поїздки до інших населених пунктів вважаються саме відрядженнями (лист від 27.01.2008 р. № 5/13/116-08).

Уважно ознайомившись з Положенням 169, можна зробити висновок про те, що визначальним фактором для права на надбавку за роз’їзний характер роботи є не відстань від місця проживання до місцезнаходження підприємства, а відстань від підприємства до місця виконання робіт. При цьому слід враховувати не кількість кілометрів між цими об’єктами, а необхідність пересуватися між ними в неробочий час. Тобто мова йде перш за все про дальні поїздки (в інше місто, область, країну).

Таким чином, виходячи із обставин, наведених у запитанні оплата надбавки за роз’їзний характер роботи в даному випадку буде неправомірною.

По-третє. На відміну від роз’їзного (пересувного) характеру робіт, у яких випадках і за якими критеріями слід визнавати роботу, яка постійно проводиться в дорозі, чинне законодавство України взагалі не обумовлює. Що означає «постійно» не зрозуміло.

З огляду на відсутність чітких критеріїв неможливо вказати чи відноситься робота торгових агентів до роботи, що постійно проводиться в дорозі.

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 не передбачено подібного механізму. Залишок невикористаних готівкових коштів отриманих під звіт на відрядження має бути повернутий в касу підприємства. Подібне вимагається і в наказі Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання» від 28.09.2015 р. №841.

Згідно п. 170.9 Податкового кодексу кошти не повернуті працівником у встановлений строк підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Крім того, до підприємства можуть бути застосовані штрафні санкції згідно ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 р. №436/95 за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

Ні не зобов’язаний.

Витяг з ст.24 КЗпП: При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

«ІСА»: Інші документи – це документи передбачені законодавством:
    — документ про освіту;
    — довідка органу ДФС про присвоєння ідентифікаційного номера (п.63.6 ст.63, п.70.12 ст.70 Податкового кодексу);
    — документ про стан здоров’я для окремих категорій працівників (Перелік професій, виробництв і організацій, працівники яких повинні проходити медогляд, а також Порядок проведення таких медоглядів, затверджений постановою КМУ від 23.05.2001 р. № 559);
    — документи військового обліку (ст. 34 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ).

Важливо! Витяг ст. 25 КЗпП: При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

Висновок: чинним законодавством не передбачено обов’язку роботодавця вимагати в потенційного сумісника довідку з основного місця роботи.

Відповідальність чинним законодавством не передбачена.

Позиція з цього питання наведена Міністерством соціальної політики в листі від 09.06.2017 р. № 294/0/22-17/134. Витяг з листа:

…Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Зазначена норма КЗпП дає право працівникам виконувати роботу на умовах сумісництва.

Разом з тим, законодавством про працю не встановлено обов'язку працівника щодо повідомлення роботодавця, де він працює за сумісництвом, про звільнення з основного місця роботи.

Законодавством про працю також не передбачено відповідальності роботодавця за неповідомлення його сумісником про звільнення з основного місця роботи.

У разі повідомлення роботодавця працівником-сумісником про звільнення з основного місця роботи, роботодавцю слід видати відповідні накази (розпорядження), які засвідчать наявність у працівника основного місця роботи…

Розглянемо дане питання на умовному прикладі

Працівник перебував у відрядженні 2 дні, компенсація у гривнях виплачується працівникові наступного дня після повернення з відрядження з розрахунку 80 євро за добу.

Умовно курс НБУ становив:
    — у перший день відрядження – 33,85 грн./євро;
    — у другий день відрядження – 33,90 грн./євро;
    — у день виплати добових – 34,00 грн./євро.

Якщо орієнтуватися на курс гривні до євро на день виплати компенсації працівникові, то сума добових становитиме: 80 євро х 2 дні х 34,00 грн. = 5 440,00 грн.

Водночас граничний розмір добових, який не підлягає оподаткуванню, становитиме: 80 євро х 33,85 грн. + 80 євро х 33,90 грн. = 5 420,00 грн.

У результаті різниця 20 грн. = 5 440,00 грн. – 5 420,00 грн. підлягає оподаткуванню ПДФО і військовим збором.

Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, складається на підставі документів в оригіналі, що засвідчують вартість понесених витрат.

У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.

Відповідно до пп. 170.9.1 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу такими підтвердними документами, є документи у вигляді:
    — транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов'язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів;
    — рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання;
    — страхових полісів тощо.

У разі використання електронного авіаквитка підставою для відшкодування витрат на його придбання є такий пакет документів:
    — оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі (платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера);
    — роздрук на папері частини електронного авіаквитка з вказаним маршрутом (маршрут/квитанція);
    — оригінали відривної частини посадкових талонів пасажира або роздрукований на паперовому носії електронний посадковий талон, отриманий у разі онлайн-реєстрації на авіарейс.

Оригінал рахунка на оплату вартості проживання в готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні повинен містити конкретну інформацію стосовно відрядженого працівника, а саме: прізвище особи, за проживання якої здійснено оплату; строк проживання особи; вартість проживання; види та вартість включених до рахунка витрат.

Для відшкодування послуг із використання таксі, необхідно мати розрахунковий документ.

Однак із використанням таксі під час відрядження потрібно бути обережними, оскільки думка податківців по даному питанню неоднозначна. Неодноразово у своїх консультаціях компенсацію проїзду на таксі контролюючі органи трактують як додаткове благо для працівника, тому у Підприємства існують ризики донарахування ПДФО та військового збору на таку компенсацію.

Разом з тим, умови звільнення від оподаткування витрат, понесених фізичною особою у відрядженні (в тому числі за кордоном), визначені пп. «а» пп.170.9.1 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу, не місять заборони користуватися таксі.

Рекомендуємо прописати в наказі про відрядження (а ще краще передбачити у Положенні про відрядження) дозвіл керівника використовувати послуги таксі у відрядженні.

В разі оренди автомобіля суб’єкт господарювання – орендодавець зобов’язаний видати розрахунковий документ, який свідчить про понесені витрати та їх оплату.

Те, що фірма, яка надає послуги проживання та оренди авто є пов’язаною особою, не має впливу на порядок розрахунків та складання авансового звіту підзвітною особою.